лєґо, я тут маю добрий французький тютюн, може ви візьмете з собою на кільканадцять люльок… Ну беріть бо! та беріть, се вам вийде на добре…
То свячений оріентальний тютюн забив вам баки.
При тих словах капітан повернув ся до свого абсінту, а Тартарен, весь замислений, потягнув ся тюпцем до своєї хатки…
Хоча його велика душа відмовляла ся вірити чому-небудь подібному, все ж таки наговори Барбасу засмутили його, а до того ще сї рідні прокльони, тамтешня вимова рідня, котру він допіру чув, все се розбурхало в нїм неясне каяттє.
Дома він не застав нїкого. Байя пішла до лазнї… Негретянка здала ся йому якоюсь гидкою, дім сумним… приговорений до безконечної мелянхолії, він сїв перед фонтаном і почав набивати люльку тютюном від Барбасу. Сей тютюн було завинено в обривок „Семафора“. Розгорнувши його він був вражений імям ріднього міста, котре йому впало в очи. „До нас пишуть з Тараскону“.
„Місто наше в страху. Тартарен, убивець левів, відїхав до Африки, щоб полювати на сих великих котів, і уже кілька місяцїв ми не маємо жадної звістки, що з ним стало ся… з нашим героїчним громадянином?..
Вряд чи прийде який сумнїв тому, хто, як ми, знає сю горячу голову, сього смільчака, сього шукача пригод… Чи його як і инших засипало пісками пустинї, чи може попав в страшні зуби одного з тих пострахів Атлясу, шкури котрих він обіщав нашому магістратови?.. Страшна ся непевність!
Всеж так негритянські купцї, котрі поприїздили на ярмарок в Бокер запевняють, що стрічали в глибокій пустинї якогось европейця, загальні ознаки котрого подібні до нашого героя, і котрий простує до Томбукту…
