Раптом, при вїздї в саме місто страшний поклик розбудив його.
„Гей, от так не ждав! не вже се Тартарен“.
На се імя — Тартарен, — вимовлене веселим південним акцентом, тарасконець повернув голову, і побачив в двох кроках перед собою веселу кремезну постать Барбасу, капітана Зуава, котрий потягав собі абсінт та покурував люльку біля дверей маленької каварнї.
„А! гаразд, Барбасу“, одповів Тартарен стримуючи мула. Замість йому відповісти, Барбасу з хвильку розглядав його вирачивши очи; потім почав реготати, та так реготав ся, що Сідї Тартрі сидїв на своїх кавунах не знаючи що чинити.
„Як, ви носите тюрбан, мій бідний пане Тартарене!.. То се, правда, що кажуть, нїби ви пристали на турецьку віру?.. А маленька Байя, чи се не та часом, що співає завше „Marco la Belle“?..
— Marco la Belle! — перепитав Тартарен з призирством…
„Зрозумійте, капітане, що особа, про котру ви говорите, є честна дочка Мавра і не знає нї одного французького слова.
— Байя нї одного французького слова?.. Звідки ви се взяли?..
І бравий капітан почав реготати ще голоснїйше.
Потім побачивши міну бідного Сідї Тартрі, котрий витягнув ся, він похопив ся.
„Але справдї, може се не та… може я переплутав… Тільки бачите, пане Тартарене, ви би лїпше зробили, як би ви остерігали ся альжерських Мавританок і особливо чорногорського князя!..
Тартарен, витягнув ся на своїх стременах зробивши свою презирливу міну.
— Князь є моїм другом, капітане. Добре, добре, не гнїваймо ся… Ви не пєте абсінту? Нї. Але щож тодї робити в сїх сторонах?.. більше нїчого… Добре!.. в такім разї щаслива дорога… Ага, до речи, кол-
