всїх своїх суперечках. Що-дня меж третьою та четвертою годиною у майстра стрілецького Костекальда, можна було бачити оцупковатого чоловічка, що гордо з люлькою в зубах сидїв на кріслї оббитім зеленою шкірою по серединї крамницї, повної стрільцїв на шапки; всї стоять і сварять ся. То Тартарен із Тараскону чинить суд, вкупі Немрод і Соломон.
Окрім любови до стрільби, могутня тарасконська раса мала ще инше уподобаннє, а власне до романсів. Неможна навіть йняти віри тому, скільки тут співало ся романсів. Всю сантіментальну старовину, котра уже пожовкла в своїх старовинних палїтурках, ви найдете в Тарасконї в повнім цвіту, в повнім блеску. Вони тут всї, всї. Кожна фамілія має свого, і в містї се було відомо. Відомо, наприклад, що у аптекаря Безюке був такий:
„Ти, біла зоря на котру я молю ся“.
У майстра зброї Костекальда:
„Чи ти хочеш прийти в край хаток?“ зборщик податків мав таку:
„Коли-б тобі я був незримий, нїхто не бачив би мене“. (Пісенька комічна).
І так далї, на весь Тараскон. Два або три рази на тиждень звичайно збірали ся одні у других і співали. Що було дивне, то се те, що піснї завше були ті самі, і що з самих тих часів, коли сї славні Тарасконцї почали співати, вони не мають охоти міняти їх. Свої піснї вони роблять заповітними, передаючи від батьків до дїтей і нїхто сього не зміняє, се святощ. Вони навіть нїколи не позичають оден у другого. Нїколи Костекальдови не
