рада“, вражливий Тарасконець уже бачив себе розстріляним під валами, або гниючий на днї ями.
Найгірше було те, що межі обох теріторій дуже непевні в Альжерії… Нарештї, через цїлий місяць тяганини, інтриґ, стоянь на сонцї в дворах арабських канцелярій, було дізнано, що, хоча з одного боку лева було забито на теріторії військовій, та проте з другого боку, Тартарен в той мент як стріляв, стояв на теріторії цівільній. Таким чином, справа розбірала ся по цівільному. Нашего героя присужено заплатити дві тисячі пятьсот франків винагороди без судових коштів.
Звідкиля ж все се заплатити? Кільканадцять піастрів, що втекли від рабівничих рук князя давно вже розійшли ся на ріжні гербові папери і на горілку судцям. Нещастний убивець левів мусїв продати свої ящики зі зброєю оден за другим, карабін за карабіном: Він продав кінжал, кріш малайський, кастет… Якийсь крамар купив консерви до їди. — Аптекар купив те що лишило ся від спарадрапу. Великі чоботи пішли тудиж, за ними і удосконалене шатро перейшло до якогось торговця старими речами, котрий вихваляв його перед покупцями, нїби кохінхінську рідкість…
По уплатї всього присудженого, у Тартарена лишила ся тільки шкура лева і верблюд. — Шкуру він старанно запакував і відослав в Тараскон, на адресу бравого коменданта Бравіди. — (Ми потім зобачимо, що стало ся з сею казковою шкурою). — Щож до верблюда, він кмітував собі як би лїпше скористати ся ним, щоб переїхати Альжир, звичайно не верхом на нїм, але тільки продавши його щоб заплатити за білет в ділїжансї. Се ще найлїпший спосіб подорожувати на верблюдї. — На жаль сю скотину трудно було де небудь примістити і нїхто не дав за неї навіть і грошика.
