ходу, Тарасконець запорошений і змучений, побачив далеко серед зелени блискучі білі тераси Альжеру, коли він опинив ся перед мійськими ворітьми, на шумній алєї Мустафа, се-ред Зуавів, біскрів, Магонезок, котрі метушили ся кругом нього і розглядали, як він маршував з своїм верблюдом, тодї терпець йому урвав ся; „Нї! нї!“ сказав він, се не можливо… я не можу вступати в Альжер з подібним звірем!“ і використавши момент коли скупчило ся багато возів він зробив гака в поля і скочив у рів!
Через хвилину він побачив у себе над головою на шосе верблюда, який дибав величезними кроками витягнувши трівожно шию.
Тодї, неначе скинувши з себе великий тягар, наш герой вийшов із своєї схованки і вступив в місто бічною доріжкою, котра йшла по під мурами маленької загороди.
Підійшовши до своєї мавританської хати, Тартарен зупинив ся дуже здивований. День уже кінчав ся, улиця була пуста. Через низькі гостролукі двері, котрі негритянка забула зачинити, було чути реготи, дзвін шклянок, бахканє корків від шампана, і по над усїм сим веселим гамом виступав жіночий голос який співав весело і ясно:
Aimes-tu, Marco la Belle,
La danse aux salons en fleurs…
„Великий Боже!“ Скрикнув Тарасконець зблїдши і вскочив в подвірє.
Сарака Тартарен! Що його там ждало… Під луками малого замкненого подвіря, серед пляшок, тісточок, роскиданих подушок, люльок, бубнів, гітар,
