строю, що складала саме тепер їхні речі, вони мусили виїхати, покинути край назавжди. Одначе в його вистачило відваги довести наше вчення до краю. Після писання відбувся в нас урок з історії, а далі малі голосно усі разом складали слова. Там, у кінці кімнати, старий Гаузер надів свої окуляри, і, держучи обома руками свій букварь, складав склади разом з малими. Видно було що й він також прикладав старання; голос в його тремтів від зворушення, і так ото смішно було слухати, що всім нам схотілося сміятися й плакати. Ах! згадуватиму я цю останню лекцію.
Коли це на дзвіниці ударило полудень, а далі задзвонили на Angelus[1]. В туж мить залунали у нас під вікнами сурми німців, що поверталися з учення. Пан Гамель підвівся й увесь зблід. Ніколи він не здавався мені таким ве-
- ↑ Церковна молитва католицька, ніби, як у нас на „достойно“.
