До того ж її вже раз і спіймано було, як вона подавала знаки кохання одному здоровилу селянському парубкові.
І він запропонував свому компаньйонові обізнати його з нею.
Анголи знайшли її одну за читанням. Коли вони наближалися до неї, вона звела на них великі очі, де в рідкому золоті блимали вогники. Її брови творили сувору складку, властиву лобові Аполона Пітійського, чудової форми ніс ішов рівно, а міцно стулені губи надавали всьому обличчю гордовитого вигляду. Її руде з огневим одлиском волосся ховалося під чорний капелюх з доволі обсмиканим опудалом хижого птаха. Темна одежда була без жадної форми. Зіта спиралася підборіддям на маленьку, незвиклу до догляду руку.
Аркадій, що вже й раніше чував про цього могутнього архангола, виказав йому високу повагу і повне довір'я, оповівши йому одразу ж про порив свого духу до пізнання й свободи, про свою працю в бібліотеці д'Еспарв'є, про читання філософів, студіювання природи і міркування над екзегетикою, про свій гнів і призирство, коли він уздрів брехню деміурга, про свою добровільну втечу проміж люде і про проєкт підбурити анголів до нового повстання на небі. Готовий на все проти жорстокого пана, кого невгасимо ненавидів, він висловив свою глибоку радість зустрінути в Ітуріелі духа, здатного його радити й підтримувати в цій великій справі.
— Ви ще, здається, не дуже старий у революційній роботі, — відповіла йому посміхаючись Зіта.
