Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/187

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

добрий лад, публічний спокій та безпечність особи й майна.

— Поки в заверюсі народжувалася свобода, я жив у Отейлі і вчащав до мадам Гельвеціус, в чию господу сходилися люде з вільною думкою. А таких на світі було дуже мало, навіть після Вольтера. Людина, що без тремтіння зустрічає смерть, не має зваги висловити якусь нещоденну думку про звичаї. Людина зважується навіть на самогубство, боячись думки про себе людей, так званої суспільної гадки. Я мав приємність розмовляти тоді з Вольнеєм, Кабанісом і Трасі. Учні великого Кондільяка, вони вказували на відчуття, як на початок усякого нашого знання. Вони звалися ідеологами, були найпутнішими людьми в світі і дратували вульгарні душі, заперечуючи їхнє безсмертя. Бо ж люде, здебільшого не знаючи до-ладу, що їм робити з цим їхнім життям, хочуть іще й другого, безконечного. Протягом зоверюхи нашу невеличку філософічну громадку в затишному Отейлі було кілька раз турбовано патрулями патріотів. Кондорсе, наша велика людина, був засуджений на страту. Я сам, по-при мій селянський вигляд і димову одежу, був непевною людиною в очах друзів народу, що вважали мене за аристократа. Та я й справді був таким, коли незалежність думки визнати за найбільший аристократизм.

— Одного вечора, коли я підглядав Булонських дріяд, що блискають споміж листу як місяць, ледве він виткнеться зза обрію, мене арештували як непевного і кинули до в'язниці. Це була просто