містили в собі стільки латинських і грецьких, величезних і дрібнесеньких літер, стільки римських і арабських цифер, супроводжуваних звичайними, подвійними й потрійними зірками та аритметичними знаками степенів і коренів, що часу на вивчення її треба було б витратити більше, ніж на совісне засвоєння повного курсу альгебри. А як не знаходилося нікого, хто волів би поглиблятися в ці темні символи і витрачати час, що його з більшим успіхом можна було б ужити на відшукування законів чисел, то й вийшло так, що роспізнатися в своїй класифікації міг один тільки m-r Сар'єт, а знайти потрібну книжку спосеред трьохсот шостидесяти тисяч їх, доручених під його догляд, стало без його особистої допомоги річчю навіки неможливою. От-такими вийшли наслідки його старань. Та зовсім на них не жаліючись, він, навпаки, відчував собі від них живе завдовольнення.
M-r Сар'єт любив свою бібліотеку ревнюче. Він приходив до неї о сьомій годині ранку, сідав за велике бюро з червоного дерева і починав каталогізувати. Писані його рукою картки наповнювали монументальну полицю під гіпсовим бюстом Александра д'Еспарв'є з роскуйовдженим наче від удару вітра волоссям, з величним поглядом, гусячим пером за ухом як у Шатобріяна, з заокругленим ротом та голими грудьми. Опівдня Сар'єт ішов полуднувати до молочні «Чотирьох Епіскопів» на вузькій і темній вулиці Канет, куди свого часу учащали були Бодлєр, Теодор де-Банвіль, Шарль Аселіно, Люї Менар та ще й один великий еспанець,
