загрузла в роспусті аж по самісіньку шию. І тепер ця стара облудниця…
Він спинився, несподівано помітивши на обличчю батька ще більше горя, ніж обурення. Моріс докоряв собі за ці слова як за злочинство і не міг зрозуміти, як вони вихопилися йому з язика. І він уже готовий був зі слізьми впасти на коліна, благаючи пробачення, коли його мати, звівши очі до стелі, зітхнула:
— І чим це я завинила Богові, що він дав мені привести таку грішну дитину!
Вражений цією ненатуральною та смішною, як йому здалося, фразою ніби ударом руки, Моріс в одну мить од гіркого каяття переступив до прекрасної гордости злочинства. Його потужно опанувало бунтівниче зухвальство і він одним духом проказав такі слова, яких мати ніколи не повинна була почути од сина.
— Знаєте, що я вам скажу, мамо? — Перше ніж забороняти мені зустрічатися з талановитою і не ласою до грошей ліричною артисткою, ви б краще навчили мою старшу сестру, мадам Маржі, щоб вона не ходила на людях і до театру з ганебним і огидним пройдисвітом, своїм коханцем. Вам би слід було також доглядати за моєю сестричкою Жанною, що міняючи руку, пише соромітницькі листи, прикидується, ніби знаходить їх у себе в молитовнику і з уданою непорочністю передає їх вам, щоб занепокоїти й запаморочити вас. Не погано було б також заборонити мому братикові Лєонові витрачати, бувши сьоми літ віку, останні
