— Ну, — сказав він, — ви можете тепер вихвалятися, що з вас істота зовсім ганебна. Ви допустилися підлости і зовсім без потреби. Раз вам ця жінка подобалася, вам треба було б тільки сказати мені це. Вона вже була мені набридла, я не бажав її більше. І я цілком охоче віддав би її вам.
Він говорив так, щоб сховати своє горе, бо він любив Жільберту дужче ніж коли, і її зрада страшенно його мучила. І він сказав далі:
— Я мав прохати вас допомогти мені спекатися її, але ви, послухавшись своєї брудної натури, вихопилися завчасу і вчинили свинство.
Як би в цю урочисту хвилю Аркадій вимовив слово з серця, то Моріс, полегшивши собі горе риданнями, вибачив би свому приятелеві і своїй коханці, і всі троє були б знову задовольнені й щасливі. Але Аркадій не був вихований на молоці людської чулости. Він ніколи не зазнавав горя і не міг йому співчувати. Отже, він холодно й розсудливо відповів:
— Мій любий Морісе! Доля, що викликає вчинки живих істот і ними керує, часто призводить до несподіваних, а подеколи й безглуздих наслідків. Так і мені довелося заробити вашу неласку. Коли б ви добре тямили філософію природи, ви б не зробили мені жадного докору; ви б знали тоді, що воля — то ілюзія і що фізіологічне тяжіння полів визначається так само точно, як і хемічні сполучення, та так само може й формулуватися. Я нє думаю, що вам не можна було б втовкмачити ці прості істини в голову, але це була б довга й
