А як молодий д'Еспарв'є не вгамовувався і монотонно обкидав її брудною лайкою, та й вона розсердилася і собі.
— Ви теж гарна штучка, ви! Чи ж я шукала його, того вашого Аркадія? Це ж ви його привели сюди, та ще й у якому стані… Ви тільки й думали, як би передати мене свому приятелеві. Так, добродію, винуйте самого себе, я не даю вам приємности винуватити мене.
Моріс д'Еспарв'є відповів їй просто:
— Геть звідси, верблюде!
І він удав, ніби виштовхує її ногою. Аркадієві було дуже тяжко дивитися на таке прикре трактування його коханки, але він тямив, що вмовляти Моріса йому не доводиться. Зберігши всю свою гідність, мадам Дезобель спинила на молодому Морісові владний погляд і сказала йому:
— Покличте мені карету.
І така вже влада жінок над шляхетними душами нашого народу, що цей молодий француз негайно ж пішов сказати портьє, щоб він пошукав таксі. Мадам Дезобель вийшла, кидаючи на Моріса погляд зневаги, що її й заслуговує од жінки всякий одурений нею коханець, та пильнуючи за тим, щоб надати своїм рухам яко мога більше принадности. Моріс дивився на її од'їзд з виразом байдужости, хоч насправжки зовсім її не почував. Потім він повернувся до ангола, одягненого в ту саму піжаму в квіточках, що в ній був сам Моріс у день анголового приходу. І ця мала сама собою дрібничка загострила обурення так огидно зрадженого господаря.
