Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/249

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

князь Істар і Теофіль. Не по своїй повній волі і дуже неохоче взяв ангол-музика участь у цій справі. Він просто жахався всякого насильства і рішуче ганьбив поєдинки. Випали пістолетів і брязкіт шпад були йому чимсь нестерпучим, а пролиття крови його знепритомлювало. Тихомирний син неба уперто одмовлявся бути Аркадієві за свідка і лишень погроза керуба розсадити йому пляшку панкластиту на його голові поборола його нерішучість. Окрім дуелянтів, свідків і лікарів, кількох офіцерів версальської залоги та хмари журналістів, в саду не було нікого. Хоч молодого д'Еспарв'є тільки й знали як за батькового сина, а Аркадія не знав ніхто на світі, проте їхній поєдинок викликав до себе велике зацікавлення: вікна сусідніх будинків було набито фотографами, репортерами і людьми з вищого світу. Найбільше ж роспалювало цікавість те, що причиною сварки була жінка. Де-хто згадував Бушотту, більшість вказувала на мадам Дезобель. Та взагалі, поєдинки, де добродій Вердельєр був за свідка, притягали на себе увагу всього Парижу.

Небо було ніжно блакитне, сад рясно цвів рожами, на дереві висвистував шпак. M-r Вердельєр, що з ціпочком у руках керував поєдинком, поміряв шпади одну до одної, віддав їх і сказав:

— Починайте, панове!

Моріс д'Еспарв'є заатакував противника дублетами і ударами шпадою по шпаді. Аркадій одбився, держачи шпаду просто перед себе. Перша зустріч наслідків не дала. Свідки зауважили, що