тебе: один — бо має віру, другий — бо її не має. Після цього можна бути певним, що твоя історія, як що її хтось колись роскаже, не здасться ймовірною. Та й росказувати її надумається хіба людина без жадного смаку і небагато почує собі за це похвал. Не прекрасна вона, твоя історія! Я тебе люблю, але ж по совісті й ціную. З того часу, як ти вскочив у атеїзм, ти став огидним злочинцем. Бо ж я думаю, що це ти кинув мені між ноги пуделя, щоб мене забити.
Ангол знизав плечима і звернувся до Ґаетана.
— Хоч і шкода, добродію, — сказав він, — але мене не дивує, що я не зустрічаю довір'я з вашого боку: мені вже казали, що ви давно вже в сварці з жидо-християнським небом, звідки я родом.
— Добродію, — відповів Ґаетан, — я не так вірю в Єгову, щоб вірити ще й у його анголів.
— Добродію, той, кого ви звете Єговою, є насправжки темний і брутальний деміург, іменем Ялдабаоф.
— Коли так, добродію, то я готовий хоч і повірити в нього. Як що він неук і недоумок, то його існування вже мені не заважає. Ну, а як він там себе почуває?
— Кепсько! Через місяць ми маємо його скинути.
— Не вихваляйтесь, добродію, бо ви нагадуєте мені мого зятя Кюісара, що ось уже тридцять років кождого ранку сподівається почути про загибель Республіки…
— Ти бачиш, Аркадіє, — скрикнув Моріс, — мій дядько одної зі мною думки: він знає, що тобі не пощастить.
