блукав проміж найбільш екстравагантних вигадок. Нарешті, бажаючи як найшвидче дізнатися правди, ретельний доглядач книжок покликав служку.
Але Іполіт не знав нічого. Портьє теж нічого не міг пояснити. З усієї служби ніхто нічогісінько не чув. M-r Сар'єт спустився до кабінету Рене д'Еспарв'є; той прийняв його в халаті та з нічним чепчиком на голові, вислухав його оповідання з виглядом поважної людини, кому морочать голову чор'зна чим і пустив його від себе зі словами, де так і прохоплювалось прикре співчуття до хорого на розум:
— Не турбуйтесь, шановний m-r Сар'єт і будьте певні, що ви знайшли книжки сього ранку там, де їх залишили вчора ввечері…
M-r Сар'єт іще раз двадцять, і все без наслідків, повторював свої допити та врешті так зденервувався, що вночі не міг спати. Ранком, вступивши о сьомій годині до залі бюстів і глобів, він побачив у ній повний лад і вже хотів був з полегшенням зітхнути, коли враз серце йому заколотилося так, що ніби от от мало розірватися: на дошці каміна лежала новенька книжечка, брошуроване in-octo з закладеним у середину пальмовим ножем; очевидно, хтось розрізав її сторінки. Це була дисертація про дві сполучених в одну цілість версії Буття — книжка, що, бувши запроваджена m-r Сар'єтом на горище, напевне ніколи б звідти не вернулась, бо досі ще ніхто з приятелів д'Еспарв'є не цікавився питанням, скільки в першу книгу святого письма вклав праці редактор монотеїст і скільки політеїст.
