оправленої в синій турецький сап'ян поліглотськоі біблії з гербом князя Мірабо велику свіжу пляму, він остаточно запевнився, що винуватцем цього злочину була малпа. Вона думала удати, ніби хоче робити нотатки, і перекинула каламар. Малпа ця належала, очевидно, вченому.
Перейнятий цією думкою, m-r Сар'єт уважно обслідував топографію сусідньої місцевости, щоб докладно обмежити острівець будинків, що серед них стояв отель д'Еспарвьє. Після цього він почав обхід чотирьох непевних на його думку вулиць, напитуючи в кожній брамі, чи нема, часом, у цьому дворі малпи. Він роспитував портье і їхніх жінок, праль, покоївок, одного шевця, одну перекупку фруктів, одного шкляра, газетярів, попа, палятурника, двох вартових, дітей — і за цією роботою мав нагоду спостерегти протилежність характерів і ріжноманітність настроїв в однім народі; адже відповіді, що він наотримував, ніяк одна до одної не пасували: були спосеред них і круті і м'які, і брутальні, і ввічливі, і прості й іронічні, і велесловні й короткі, і навіть німі. Але про відшукуваного ним звіря не чув він і натяку, поки в одному старому будинкові на вулиці Сервандоні руде, забруднене у висівки дівча, що стерегло війстя замісць портьє, не відповіло йому:
— Так, малпа є… у m-r Ордонно… Хочете подивитись?
І не додаючи більше зайвих слів, воно повело Сар'єта в глиб двору, до каретного сараю. Там на соломі й клаптях старої ковдри цокотів зубами
