щоб кохатися з жінками, не вистачає лишень грошей.
— Так, Жільберто, — відповів Аркадій. — Анголи кохатися зі смертними жінками можуть. Про це вчить і письмо. В сьомій книжці Буття сказано: «Коли люде почали множитися на землі і стало між ними багато дівчат, сини Божі побачили, що дочки людські прекрасні, і почали брати їх за себе жінками, — всіх, що їм подобались.»
Зненацька Жільберта скрикнула:
— Боже ж мій! Це ж я не зможу застебнути своє вбрання — всі ґудзики на спині.
Коли Моріс повернувся, то побачив ангола на колінах: він зашнуровував невірній жінці черевички.
Жільберта взяла зі столу муфту й калиточку.
— Я нічого не забула? Ні?.. Прощавайте, добродію Аркадіє, прощавай Морісе… Ну, цього вечора я довго не забуду…
І зникла як мрія.
— Беріть, — сказав Моріс, кидаючи анголові оберемок поїденого мотилями вбрання.
Юнак, побачивши на вікнах старожечника проміж кларнетів і клістирних чашок якесь мізерне лахміття, купив за дев'ятнадцять франків це добро якогось нещасливого жебрака, що любив одягатися в чорне і врешті наклав на себе руки. З прирожденною величчю ангол узяв це лахміття і вдягся в цього. І на його фигурі воно несподівано здобуло елегантного вигляду.
Ангол повернувся до дверей.
