— А він справді не може вийти так як єсть, — розсудливо зауважила мадам Дезобель.
Моріс кинув небесному післанцеві свою піжаму й пантофлі. Але вийти в місто в такій одежі не годилося. Жільберта зажадала від свого коханця, щоб він негайно ж побіг пошукати чоловіче вбрання. Моріс запропонував напитати його у портьє, але вона жваво запротестувала. Обізнавати портьє з подібною справою — божевільна необережність.
— Невже ж ви хочете, — закричала вона, — щоб вони знали, що…
Вона повела рукою на ангола і не доказала.
Молодий д'Еспарв'є пішов шукати крамницю готового одягу.
Тимчасом Жільберта, не можучи зволікати далі і тим спричинюватись до величезного світського скандалу, одкрутила світло і почала перед анголом одягатись. Вона не почувала жадної ніяковости, бо тямила пристосовуватись до обставин і розуміла, що в цім нечуванім збіговиську подій, коли саме небо незрозумілим чином плуталося з землею, — соромливість свою слід було значно покоритити. Крім того, вона знала свою красу і білизна її була останньої моди. А як постать зі скромности відмовились одягати Морісову піжаму, то Жільберті в сяйві ламп неможливо було не зауважити, що побоювання її були справедливі і що анголи — дійсно, цілком подібні до мужчин. Цікавлячись знати, чи справжньою була ця подібність, чи лишень про око людське, вона запитала сина світу, чи не однакової, часом, анголи породи з малпами, кому,
