Марко провадив:
— Видима річ, що недоладній нікейський символ важить на величність єдиного бога, бо змушує його поділяти свої неподільні атрибути з власним породженням, посередником, що створив усі речі. Покинь, Нікію, глузувати із справжнього бога християн, знай, що він більше за степові лілеї не працює і не пряде. Робітник не він, а його єдиний син Ісус, що, створивши світ, прийшов потім виправити свою працю, бо творіння не могло бути довершене, і зло там неминуче примішалось до добра.
Що таке добро і що таке зло?
Всі змовкли на мить, а Гермодор простягнув руку та показав на столі маленького осла, що ніс два кошики, один повен білих олив, а другий — чорних.
— Дивіться на ці оливи, — мовив він, — нашим очам приємний контраст їхнього кольору, і ми задоволені, що ці оливи світлі, а ті — темні. Та коли-б їм надати думки й знання, білі сказали-б: добре, коли олива біла, зле, коли вона чорна, і нарід чорних олив зненавидів-би нарід білих олив. Ми робимо з цього кращі висновки, бо ми такі вищі від олив, як боги від нас. Для людини, що бачить тільки частку річей, зло єсть зло, а для бога, що розуміє все, зло єсть добро. Річ видима, що потворство гидке, а не прекрасне, та коли-б усе було прекрасне, цілість прекрасна не була-б. Отже добре, що єсть зло, як це довів другий Платон[1], більший за першого.
Будемо висловлюватись чеснотливіш: зло єсть зло не для світа, що непорушної гармонії його воно не
- ↑ Другий Платон — Плотін (205–270), найбільший із т. зв. новоплатоників, що в основі його науки лежить Платонова (див. прим. до ст. 35) філософія, поєднана із східніми теоріями.
