в силі зламати, а для злої людини, що його чинить, а могла-б не чинити.
Присягаюсь Юпітером! Це добре міркування!
Світ — це трагедія виборного поета. Бог, що складав її, призначив кожному з нас грати тут ролю. Коли він хотів, щоб ти був жебрак, принц чи кульгавий, — вдавай як-найкраще того, що тобі призначено.
Отже, буде гаразд, коли кульгавий з трагедії шкандибатиме, як Гефест[1], коли шалений скаженітиме, як Аякс[2], коли розпусна жінка відновлятиме Федрині злочинства, коли зрадник зраджуватиме, шахрай брехатиме, розбійник убиватиме, а коли п'єса буде скінчена, всі артисти — королі, праведники, кровожерні тирани, побожні діви, розпусні жінки, великодушні громадяни та підлі вбивці, — дістануть від поета рівну частку нагороди.
Ти нівечиш мою думку, Нікію, і повертаєш чудову молоду дівчину на гидку горгону[3]. Шкода мені, що тобі невідома природа богів, справедливости та вічних законів.
Що-до мене, друзі мої, то я вірю в реальність добра і зла. Але я переконаний, що немає жадного людського вчинку, хоч-би й Юдин поцілунок, який не мав-би в собі зарідку спокути. Зло допомагає остаточному спасінню людей, воно походить від добра та поділяє
- ↑ Гефест чи, в латинян, Вулкан, — бог вогню й металів, син Юпітера й Юнони. Він народився потворою, і мати скинула його з гори Олімпа, божої оселі. Упавши, він лишився кривий, збудував коло Етни кузні й працював там із одноокими велетнями, кіклопами.
- ↑ Аякс (Аянт) — тут розуміється герой Софоклової трагедії «Скажений Аякс», де виставлено шаленство гордощів.
- ↑ Горгони — три байкові сестри-потвори, серед них найстрашніша Медуза, що мала силу повертати на камінь кожного, хто на них погляне. В літературі — образ гидоти, лихости та жаху.
