бліде й скривавлене тіло на одне з бенкетних ліжок під гострі вигуки жінок, бурчання розбурканих гостей та придушені сласні зідхання в тіні килимів. Старий Котта, прокинувшись зі свого чутливого, козацького сну, уже стояв коло мерця, оглядав йому рану й гукав:
— Покличте мого лікаря Арістея!
Нікій похитав головою:
— Евкріта вже немає, — казав він, — він так бажав померти, як инші бажають кохати. Він, як і всі ми, корився несказанному бажанню. А тепер він подібен на богів, що не бажають нічого.
Котта вдарив себе по чолі:
— Вмерти! Бажати смерти, коли ще можна служити державі — яке безглуздя!
Тим часом Пафнутій і Таїс мовчки й нерухомо сиділи поруч, відчуваючи в душі безмежну огиду, жах і надію.
Раптом чернець схопив артистку за руку й потяг її геть, ступаючи по розлитому вину та крові, через п'яних, що валялись поруч сполованих істот.
Рожевий ранок сходив над містом. Стрункі колонади тяглися обабіч пустинного шляху, а в далечіні над ними височіла блискуча баня Олександрової домовини. Скрізь на тахлях бурківки валялись облетілі вінки та погаслі смолоскипи. В повітрі почувались свіжі подихи моря. Пафнутій з огидою зірвав з себе розкішну одежу й стоптав під ноги її шмаття.
— Ти чула їх, моя Таїс! — крикнув він. — Вони виригали божевілля й гидоти. Вони віддали божественного творця всіх речей на поталу демонам пекла, вони зухвало заперечували добро і зло, блюзнили Ісуса та величали Юду. І найганебніший з них, шакал темряви, смердючий звір, аріянин, повний
