подалися за ними без невдоволення, бо були бідні, отже ненавиділи багатство й мали інстинктивний нахил до руйнування. Коли вони вже спорудили огнище, Пафнутій сказав Таїс:
— Я гадав одну мить покликати скарбника з будь- якої олександрійської церкви (коли тут лишилась хоч одна, яку можна назвати церквою, яку не споганили ще аріянські звірі) та передати йому твоє добро, жінко, щоб він поділив його між удовами, і повернути отак набуте в злочині на скарбницю справедливости. Але ця думка йшла не від бога, і я відкинув її, бо певен, що ми тяжко образили-б улюбленців Христових, коли-б запропонували їм здобич розпусти. Таїс, усе, до чого ти торкалася, треба знищити до-щенту вогнем. Завдяки небу, туніки та тканини, що бачили численніші за морські хвилі поцілунки, відчуватимуть тільки уста та язики полум'я. Мерщій, раби! Ще палива! Ще вогню та смолоскипів! А ти, жінко, іди до своєї хати, скинь свої безчесні убори та випроси в останньої з своїх рабинь, як велику ласку, туніку, що вона одягає, коли миє підлогу.
Таїс скорилася.
Тимчасом індійці, схилившись навколішки, роздмухували головешки, а негри кидали на огнище скрині з слонової кости, перламуту та кедру, звідки сипались вінки, гірлянди й намисто. Дим клубочився темним стовбом, як від щасливих всепалень давніх часів. Потім вогонь, що досі тільки жеврів, вибухнув раптом, заревів як дивовижний звір і почав трощити свою коштівну їжу. Тоді слуги сміливіше взялися до праці; вони весело тягли розкішні килими, тканини, гаптовані сріблом, та квітчасті завіси. Вони гнулися під вагою столів, фотелів, грубих подушок та ліжок з золотими цвяхами. Прибігло троє дужих етіопів,
