Слугуючи при столі, вони збуджували цікавість гостей, і Таїс змушувала їх розповідати свої історії. Вони мовчки чекали. З ними були і їхні помішники. Потім прийшли стайничі, носильники ношів, вістуни з бронзовими литками, двоє патлатих, як Пріяпи, садівників, шестеро диких на вигляд негрів та троє рабів-греків, — один граматик, другий поет, третій співець. Всі вони вишикувались на громадському майдані; далі прибігли цікаві й стурбовані негритянки, ворочаючи великими круглими очима, з розтягнутими аж до перстнів у вухах ротами. Наприкінці з'явилось шестеро похмурих, але прекрасних білих рабинь, поправляючи свої покривала й мляво пересуваючи ноги, спутані тоненькими золотими ланцюжками. Коли всі зібралися, Таїс сказала їм, показуючи на Пафнутія:
— Робіть те, що скаже вам ця людина, бо на ньому дух божий, і коли ви не коритиметесь йому, то впадете мертві.
Вона справді вірила, — бо чула, як розповідали, — що святі з пустині мають силу завдавати нечестивців, яких били патерицями, під землю, що розсідалася під ними й вибухала димом.
Пафнутій відіслав жінок і з ними рабів-греків, що були на жінок подібні, та промовив до решти:
— Винесіть палива серед майдану, розпаліть велике огнище й кидайте туди усе вряд, що єсть у будинку та в гроті.
Вони здивовано й нерухомо стояли, запитуючи очима свою господиню. Але вона мовчала, і раби почали тиснутись одне до одного, бо були непевні, чи не жарт це.
— Слухайтесь! — сказав чернець.
Серед них були й християни. Розуміючи цей наказ, вони пішли до будинку по дрова й смолоскипи. Инші-ж
