Таїс, та поки місто ще спить, скажи своїм рабам розпалити серед майдану огнище, де ми спалимо всі огидні пишноти, що є в твоєму мешканні.
— Роби, що знаєш, мій отче, — сказала вона. — Мені теж відомо, що в мертвих річах часом оселяються духи. Вночі деякі меблі розмовляють, чи вибиваючи удари з мірними перемежками, чи кидаючи легеньке світло, мов гасла. Та це ще дарма. Чи не помітив ти, мій отче, коли заходив до гроту німф, праворуч статую голої жінки, що зібралась купатися? Одного разу я на власні очі бачила, як та статуя повернула голову, мов жива, та зразу-ж знову прибрала своєї звичайної постави. Побачивши це, я захолонула з жаху. Нікій, якому я розповіла про це диво, глузував з мене; проте, в тій статуї єсть якесь чарівництво, бо вона навіяла одному далматові скажене бажання, хоч він був байдужий навіть до моєї краси. То певно, що я жила серед зачарованих річей і наражалась на великі небезпеки, бо-ж бачили людей, задушених обіймами мідної статуї. Проте, шкода знищити коштівні речі, зроблені з виключним мистецтвом, і коли спалити мої килими та завіси, це буде велика втрата. Серед них єсть речі, що їхня краса справді дивна; вони коштували дуже дорого тим, хто їх мені подарував. Мені належать ще келехи, статуї та картини, яким ціна велика. Мені здається, не треба їх нищити. Але ти розумієш, що треба, і роби, як знаєш, мій отче.
Кажучи це, вона йшла за ченцем до маленьких дверей, де повішено було стільки гірлянд і вінків, та, відчинивши їх, сказала дверникові покликати всіх своїх рабів. Перші з'явились четверо індійців-кухарів. Всі четверо були жовтошкірі й одноокі. Для Таїс було великою працею і забавкою добрати чотирьох рабів однієї раси й однаково скалічених.
