могло-б бути инакше, коли мрія є вища дійсність? Вона — душа річей. Навіть Платон, хоч він був ідолянин, дізнався про існування чистих ідей. На тому демонському бенкеті, де ти супроводив мене, господи, я чув людей, заплямованих, правда, злочинами, але, напевно, не без розуму, і вони погоджувались, що ми спізнаємо справжні речі тільки в самітності, міркуванні та екстазі; і твоє письмо, мій боже, свідчить безліч разів про вагу снів та силу видив, посланих чи від тебе, пишний боже, чи від твого суперника.
Нова людина була р нім; тепер він удавався до бога, а бог не квапився його просвітлити. Його ночі були тільки довгою мрією, а дні йому не різнились від ночів. Одного ранку він прокинувся з такими зойками, які чутно місячними ночами з домовин, де поховано жертви злочинів. Таїс була прийшла, показуючи свої скривавлені ноги і, поки він плакав, вона просунулась до нього на ліжко. Сумніву йому не лишалось — Таїсин образ був нечистий. Серце йому сповніло огидою, він схопився з свого заплямованого ліжка й сховав обличчя між руки, щоб не бачити дня. Години точились, не змиваючи його сорому. Все мовчало у келії. Вперше після довгих день Пафнутій був сам; привид лишив його врешті, і його відсутність теж була страшна. Нічого, нічого, щоб заступило йому спогади про сон. Він гадав, повний жаху:
— Чом я не відштовхнув її? Чом я не вирвався з її холодних рук, з її палких колін?
Він не насмілювався вимовляти боже ім'я коло цього огидного ліжка і боявся, чи не зможуть бува демони вільно й повсякчасно проходити до його зганьбленої келії. І жахи його справдились. Сім маленьких шакалів, що тримались досі на порозі, зайшли чередам і забились під ліжко. В час вечері прийшов вось-
