мий з смердючим духом. Назавтра до них приєднався дев'ятий, і незабаром їх було вже тридцятеро, потім шістдесятеро, потім вісімдесятеро. Вони меншали на розмір, в міру, як більшали числом, і вкривали підлогу, ліжко та лаву, ставши завбільшки з пацюків. Один із них виплигнув на деревляний столик, що стояв у головах ліжка, зіп'явся своїми чотирма лапами на голову мумії і дивився на ченця палкими очима. І що-дня прибувало нових шакалів.
Щоб спокутати мерзоту свого сну та прогнати нечисті думки, Пафнутій постановив покинути свою забруднену келію й віддатися в глибочіні пустині нечуваній повстримності, надзвичайним працям і новим вправам. Та перед тим, як здійснити цей намір, він удався до старого Палемона, щоб запитати у нього поради.
Пафнутій побачив його, коли той поливав городину в своєму садку. Це було наприкінці дня. Блакитний Ніл котився між узбіччями фіялкових горбів. Дід поволі рухався, щоб не сполохнути голубицю, що сиділа йому на плечі.
— Хай господь, — мовив він, — буде з тобою, брате Пафнутію! Дивуйся на його добрість; він посилає мені свої тварини, щоб я міг розмовляти з ними про його діла та славити його в небесних пташках. Глянь на цю голубку, подивись на мінливі відтінки її шиї, та скажи, чи це не прекрасна робота божа? Та чи не маєш ти, мій брате, погомоніти зі мною щось побожне? Коли так, я поставлю свою лійку і слухатиму тебе.
Пафнутій розповів старому про свою подорож, поворот, про денні видива й нічні сни, не поминувши й злочинного сну та натовпу шакалів.
— Чи не гадаєш ти, мій отче, — додав він, — що я повинен заглибитися в пустиню й виконати там над-
