разом із секретарем, що ніс його таблиці, та своїм лікарем Арістеєм, що з ним він любив погомоніти.
Численна челядь ішла позад нього, і весь беріг укрився латиклавами[1] та військовим убранням. За кілька кроків до колони Котта спинився й почав роздивлятись на святого, обтираючи чоло полою своєї тоги. Розум він мав з природи допитливий і багато спостерігав підчас своїх довгих мандрівок. Він любив все те згадувати і думав після пунічної історії написати книжку про виключні речі, що йому випало бачити. Він, здавалось, дуже зацікавився видовищем, що мав перед собою.
— Ось що чудно, — казав він, обливаючись потом і засапуючись, — ця людина була моїм гостем. Так, цей чернець того року вечеряв у мене; після того він викрав одну артистку.
І, звертаючись до свого секретаря, він додав:
— Занотуй це, дитино, на моїх таблицях. А крім того розмір колони, не минувши й форми капітеля.
Потім він знову обтер чоло.
— Гідні на довір'я особи запевняли мене, що наш чернець і на мить не сходив з колони впродовж року з того часу, як на неї зійшов. Арістеє, чи можливо це?
— Це можливо для божевільного або хворого, — відповів Арістей, — але це неможливо для людини, здорової тілом і духом. Хіба ти не знаєш, Луцію, що недуги душі й тіла часом подають слабим міць, якої бракує людям, що себе добре мають? Та, правду сказати, немає ні доброго, ні поганого здоровля. Є тільки різні стани органів. Вивчаючи те, що звуть хворобами, я дійшов до висновку, що вони становлять неминучі форми життя. Вивчати їх мені приємніше, ніж боротися з ними. Деякі з них неможна спостерігати без здивування — під зовнішнім виглядом безладдя вони приховують глибокі гармонії. Чотирьох-
- ↑ Латиклави — пурпурові стьожки, що носили римські сенатори на своїй одежі на знак своєї вельможности. Латиклавом звалася й сама їхня одежа.
