Коли Пафнутій назвався, всі захитали пальмами і зашепотіли хвалу. Той, що говорив із ним допіру, захоплено крикнув:
— Чи може бути, що ти той святий Пафнутій, який уславився такими великими вправами, що не можна сказати, чи не дорівняєшся ти колись самого великого Антонія? Це ти, вельмишановний, навернув до бога перелюбку Таїс, і тебе бог підніс на високу колону, а потім звідти понесли серафими. Ті, хто пильнував тієї ночи біля стовба, бачили твоє доброщасне вшестя. Крили янголів оточували тебе білою хмарою, а твоя правиця благословляла людські оселі. Другого дня, коли нарід тебе вже не побачив, стогін повстав до розвінчаної колони. Але твій учень Флавіян оповістив про диво і взявся після тебе керувати ченцями. Тільки проста людина, на ім'я Павло, пішла всупереч загальному почуттю. Він запевняв, що бачив увісні, як тебе підхопили дияволи; юрба хотіла побити його камінням, і тільки якимсь дивом він уникнув смерти. Я — Зосіма, абат цих самітників, що впали ниць до твоїх ніг. Я теж, як і вони, схиляю перед тобою коліна, щоб ти благословив батька разом із дітьми. Потім ти нам розповіси про чудеса, що вчинив через тебе бог із своєї ласки.
— Господь зовсім не уславив мене так, як ти гадаєш, — відповів Пафнутій, — навпаки, він дізнавав мене страшними спокусами. Не янголи понесли мене, а стіна мороку повстала мені перед очима і весь час сунула переді мною. Я жив уві сні, бо по-за богом усе є сон. Бувши в Олександрії, я за кілька годин почув багато суперечок і дізнався, що число помилок незліченне. Вони гноблять мене і оточили мене своїми лезами.
Зосіма відмовив:
— Шановний отче, треба зважати на те, що святі, й зокрема святі самітники, підлягають страшним
