іспитам. Коли тебе самого не взято було на небо руками серафимів, то, напевно, господь зробив цю ласку твоєму образові, бо Флавіян, ченці й нарід були свідками твого вшестя.
Тимчасом Пафнутій постановив дістати благословення від Антонія.
— Брате Зосімо, — промовив він, — дай мені одну з пальмових галузів та підемо назустріч нашому панотцеві .
— Ходімо! — сказав Зосіма, — ченцям личить військовий порядок, бо вони є військо боже. Ти і я, як ми абати, підемо попереду. А инші посунуть за нами, співаючи псальмів.
Вони пішли, і Пафнутій казав:
— Бог єдиний, бо він є правда, а вона одна. А світ різноманітний, бо він є помилка. Треба одвертатись від усіх видовищ природи, навіть від найбезпечніших з вигляду. Їхня різноманітність, що робить їх приємними, становить ознаку їхньої нечистоти. Тим-то я не можу бачити папірусу над сонною водою без того, щоб душі мені не обняв сум. Найменша пісчинка таїть небезпеку. Кожна річ спокушує нас. А жінка, вона зборище всіх спокус, розвіяних у легкому повітрі, на квітучій землі і в прозорій воді. Щасливий той, в кого душа, мов запечатана ваза! Щасливий той, хто вмів стати німий, сліпий і глухий, хто не розуміє нічого, щоб розуміти бога.
Зосіма, обміркувавши цю мову, відповів:
— Шановний отче, мені личить признатися перед тобою в своїх гріхів, бо ти відкрив мені свою душу. Отак ми вісповідаємо одне одного з апостольського ч звичаю. Перед тим, як стати ченцем, я провадив у світі гидке життя. В Мадорі[1], в тому місті, що вславилось своїми перелюбками, я скуштував усіх відмін кохання. Що-ночи я вечеряв у товаристві
- ↑ Мадора — давнє місто в романській Африці.
