щоб жити розкішно, як щасливці цього світу, і сказав-би насолодам: «прийдіть, мої доньки, прийдіть, мої служниці, прийдіть усі та налийте мені свого вина, своїх любовних трунків, своєї запашносте». Але ти, безглуздий старий, ти позбавляєш себе від усіх вигод, ти втрачаєш, не сподіваючись на жадний прибуток, ти віддаєш, не надіючись повернути, і смішно наслідуєш дивні вчинки наших анахоретів, мов та малпа нахабна, що гадає скопіювати картину майстерного маляра, каляючи стіну. О, найбезглуздіший із людей, які твої докази?
Пафнутій промовляв із великим гнівом, але старий був спокійний.
— Друже мій, — відповів він тихо, — навіщо тобі докази собаки, що заснув у болоті, або шкідливої малпи?
Пафнутій завсіди мав на меті тільки божественну славу; його гнів ущух, і він перепрошував із шляхетним упокоренням.
— Даруй мені, — сказав він, — о, старий, о, мій брате, коли запал до правди струтив мене із належних меж. Богом свідчуся, що я ненавиджу твою помилку, а не тебе самого. Я страждаю, бачучи тебе в темряві, бо я люблю тебе в ім'я Ісуса Христа, і турботи про твій порятунок запосіли мені серце. Кажи, дай мені твої докази; я прагну їх спізнати, щоб спростувати.
Старий спокійно відповів:
— Я маю однакову охоту говорити чи мовчати. Проте, я дам тобі свої докази, не питаючи тебе про твої, бо ти аж ніяк мене не цікавиш. Мене не турбує ні твій добробут, ні твоє нещастя, і мені байдуже, чи ти так мислиш, чи инакше. І як то я можу тебе любити чи ненавидіти? Огида й прихильність однаково не гідні мудреця. Але, коли ти питаєш мене, то знай, що ім'я мені Тімокл, я народився на острові
