Косі[1] від батьків, що збагатіли на торгівлі. Мій батько споряджав кораблі. Його розум дуже нагадував розум Олександра, названого Великим. Проте, він не був такий обмежений. Коротко сказати, це була людина убогої натури. Я мав двох братів, що слідком за ним провадили корабельство. А я студіював мудрість. Так от, батько примусив мого старшого брата одружитися з карійською жінкою, на ім'я Тімесою, а вона братові так не подобалась, що спільне життя з нею нагонило йому чорного суму. Ця Тімеса навіяла нашому молодшому братові злочинне до себе кохання, і ця жага незабаром обернулась у скажену манію. А карійка ставилася до них обох з однаковою огидою; вона кохала одного флейтисту й приймала його вночі у своїй кімнаті. Якось уранці він забув там вінка, що звичайно надівав на бенкетах. Мої два брати знайшли цього вінка й поклялись убити флейтисту, і назавтра засікли його батогами, не зважаючи на його сльози й благання. Мою невістку обняв такий розпач, що вона стерялась, і ці троє бідолах, ставши мов звірі ті, носили своє божевілля по берегах Косу, виючи, як вовки, з піною на губах, втупивши в землю очі, а діти тюкали на них і шпурляли в них черепашками. Вони померли, і батько поховав їх власними руками. Трохи згодом його шлунок перестав травити їжу і він помер з голоду, хоч був такий багатий, що міг закупити все м'ясо й усі овочі з базарів Азії. Важко було йому лишати своє багатство на мої руки. А я використував його на подорожі. Я відвідав Італію, Грецію й Африку, та не здибав там нікого мудрого чи щасливого. Я студіював філософію в Атенах та Олександрії, і галас від суперечок оглушив мене. Аж потрапивши кінець-кінцем до Індії, я побачив на березі Ґанґу голу людину, що сиділа там нерухомо, підібгавши ноги, вже тридцять років. Ліяни плелись круг її засохлого тіла
- ↑ Кос — один із Спорадських островів (тепер Станко чи Істанкой) коло берегів Карії, колись багатого краю в південно-східній частині Малої Азії. Острів Кос славився в давнину вином, амфорами (вазами) та тонкими тканинами.
