Ця жінка, на ім'я Мерое, водила з краю до краю дівчат та молодих хлопців, навчивши їх танців, і наймала їх багатіям на бенкети. Зрозумівши, що Таїс незабаром стане найкраща з жінок, вона навчила її музики й декламації, шмагаючи довгим ременем її божественні ніжки, коли ті не піднімались під такт цитри. Її син, кволий недоносок без віку й без стати, гнобив її своєю жорстокістю; він мстився на ній за весь жіночий рід. Але він не поступався проти балерин маніжною грацією рухів і навчив Таїс мистецтва виявляти мигами, виразом обличчя, рухами й поставою усі людські почуття, найбільше жагу та кохання. Він був спритний учитель, але давав їй поради з огидою; із заздрости він дряпав їй щоки, щипав руки або заходив іззаду та штрикав її шилом, як це роблять лихі дівчата, бо він швидко зрозумів, що Таїс народилась на насолоду чоловікам. Завдяки цим лекціям, вона незабаром зробилася музикою, мімічною артисткою й чудовою танцюристкою. Злість господарів не дивувала Таїс, і їй здавалось природнім, що з нею поводяться кепсько. Вона почувала навіть якусь пошану до старої жінки, що зналась на музиці й пила грецьке вино. Спинившись у Антіохії[1], Мерое наймала свою ученицю за танцюристку й флейтистку багатим міським купцям, що влаштовували бенкети. Таїс танцювала й уподобалась. Найбагатші банкири після бенкету возили її з собою в гаї на березі Оронту. Вона віддавалася всім, не знаючи коханню ціни. Але однієї ночи, коли вона танцювала перед обраним юнацтвом міста, до неї приступив проконсулів син, що палав молодістю й жагою, та промовив до неї голосом, що, здавалось, був напоєний поцілунками:
— Чом я, Таїс, не вінок, що оповиває тоб, волосся, не туніка, що огортає твоє чудове тіла, не черевичок
