було чудове життя. Весь час вони були вдвох, не зводили одне з одного очей і казали одне одному слова, які кажуть тільки дітям. Ввечері вони гуляли по самітних берегах Оронту і губилися в лаврових гаях. Иноді вони вставали удосвіта і рвали яцинти на узбіччі Сільпікуса. Вони пили разом з одного келеху, і коли вона підносила виноградину до рота, він брав ягідку зубами з її уст.
Мерое прийшла до Лолія й правила Таїс.
— Це моя донька! — кричала вона. — Моя донька, яку в мене вкрадено, моя квітка запашна, моє маленьке кохання!..
Лолій вирядив її з великою сумою грошей. Та коли вона повернулася, щоб випрохати ще кілька червінців, він віддав її до в'язниці; судді, викривши кілька злочинів, що за них Мерое була винна, засудили її на страту й віддали звірям на шматування.
Таїс кохала Лолія з усім шаленством жаги, з усім здивуванням незайманости. Вона казала йому від щирого серця:
— Я ніколи не належала нікому, крім тебе.
Лолій відповідав їй:
— Ти не подібна ні на одну з жінок.
Зачарування тяглося шість місяців і відразу урвалося. Раптом Таїс відчула себе порожньою й самітною. Вона вже не пізнавала Лолія; вона гадала:
— Чом він змінився так раптом? Як то скоїлось, що він став такий, як і инші чоловіки, й перестав бути самим собою?
Вона його покинула, не без таємного бажання шукати Лолія в инших, бо в ньому вона його вже не знаходила. Крім того, вона гадала, що легше жити з кимось, кого вона ніколи не кохала, аніж з тим, кого вона кохати перестала.
