Вона з'являлася в товаристві багатих ласунів на святах, коли по храмах танцювали хори голих дівчат, і юрби перелюбок перепливали Оронт. Вона брала участь у всіх утіхах, що її давало вишукане, дивовижне місто; найчастіше вона відвідувала театри, де спритні мімістки, що сходились сюди з усіх країн, виступали під оплески юрби, жадібної на видовища.
Вона уважно придивлялась до мімістів, танцюристів та комедіянтів, найбільше до жінок, що грали в трагедіях богинь, закоханих у юнаків, і смертних, укоханих богами. Зрозумівши секрет, яким вони чарували юрбу, вона сказала собі, що гратиме ще краще, бо вродливіша за всіх їх. Вона пішла до голови театру й попросила, щоб він узяв її до трупи. Завдяки її красі та лекціям старої Мерое, її було прийнято, і вона виступила на сцені у ролі Діркеї[1].
Вона мала посередній, успіх, бо їй бракувало досвіду, та й публіка не була запалена попередніми похвалами. Але за кілька місяців скромних виступів могутність її краси так заясніла на сцені, що все місто схвилювалося. Вся Антіохія посунула до театру. Імперські урядовці й перші громадяни міста ішли туди під силою загальної поголоски. Носильники, метлярі й робітники збавляли собі хліба й часника, щоб узяти місце в театрі. Поети складали епіграми на її честь. Бородаті філософи промовляли проти неї в парнях та гімназіях; коли проносили її ноші, християнські священики відвертали глову. Ґанок її будинку був заквітчаний квітками і заюшений кров'ю. Вона діставала від своїх коханців стільки золота, що його не лічено, а вимірювано на медімни[2], і всі скарби, що назбирали ощадні багатії, текли, мов річки, їй до ніг. Але душа її була байдужа. Вона з гордовитим спокоєм приймала загальну хвалу й ласку богів; її всі любили, а вона любила тільки себе.
