здатен на цілковите осягнення. Бо людина троїста; вона має матеріяльне тіло, душу — тоншу, а теж матеріяльну, та незотлінний розум. Коли розум, покидаючи тіло, що раптом стає мовчуще й пустинне, лине садами своєї душі та зливається з богом, — він зазнає насолоди передчасної смерти, чи, певніше, майбутнього життя, бо вмирати — це жити, — та в цім стані, що причащається до божественної чистоти, він посідає разом і безкрайню радість, і абсолютне знання. Він входить до Єдности, що єсть усе. Він довершений.
Це чудово. Але, правду сказати, Гермодоре, я не вбачаю великої різниці між усім та нічим. Мені здається, що бракує слів, щоб відзначити тут відмінність. Безкрайність страшенно подібна на ніщо: обидві вони незбагненні. На мою думку, довершеність коштує задорого: за неї платять усім єством, і щоб її посідати, треба перестати існувати. Цієї неприємности не уникнув навіть бог, коли філософи взялися його довершувати. Далі, коли ми не знаємо, що є небуття, ми так само не відаємо, що то є буття. Ми не знаємо нічого. Кажуть, що люди не зможуть порозумітися. А я гадаю, по-при весь галас наших змагань, що люди не можуть, зрештою, не порозумітися, коли купа противенств, що вони нагромаджують як Пеліон на Осу[1], поховає їх усіх разом під собою.
Я дуже люблю філософію і студіюю її на дозвіллі. Але я її гаразд розумію тільки в Ціцеронових[2] книжках. Раби, налийте медового вина!
- ↑ Пеліон і Оса — гори в Тесалії. За мітом, велетні, повставши проти Юпітера й хотівши взяти небо приступом, нагромадили Пеліона на Осу. Вираз «нагромадити Пеліона на Осу» лишився від цього міту із значінням: покласти велику працю, а нічого не досягти.
- ↑ Ціцерон — найкрасномовніший із римських ораторів, народився 106 р. перед р. х. Брав близьку участь у політичному житті Риму й був забитий убійникаму, що послав Антоній (див. прим. Цезар до ст. 55), проти якого Ціцерон боровся. В своїй філософії був еклектик (поєднував різні системи), але його трактати цінні незрівняною чистотою, багатством і гармонійністю стилю.
