От дивна річ! Коли мені трапляється бути на тще серце, я марю про часи, коли трагічні поети гуляли на бенкетах добрих тиранів, і слинки течуть мені з рота. Та тільки-но я покуштував запашного вина, що ти нам щедро наливаєш, добрий Луцію, я мрію тільки про громадську борню та героїчні бійки. Я червонію, що живу за безславних часів, я кличу волю і проливаю в уяві свою кров разом з останніми римлянами на Філіпських[1] полях.
Підчас занепаду республіки мої предки сконали разом з Брутом[2] за волю. Та можна вагатися, чи не називали вони волею римського народу, навсправді, права самим керувати ним. Я не заперечую, що воля для нації це найперше добро. Та що більше я живу, то більше переконуюсь, що тільки міцний уряд у силі забезпечити її громадянам. Я посідав протягом сорока років найвищі посади в державі, і мій довгий досвід навчив мене, що під кволою владою нарід завсіди буває пригнічений. Отож ті, хто силується, як це більшість із риторів робить, ослабити уряд, чинять гидкий злочин. А коли самодержцева сваволя загрожує народові, то нарід-же раз-у-раз може повстати. Перед тим, як величність римського миру оповила світ, народи були щасливі тільки під владою розумних деспотів.
Що-до мене, Луцію, то я гадаю, що доброї форми уряду зовсім немає і не можна сподіватися, що її пощастить добрати, бо майстерні греки, що збагнули стільки прекрасних форм, шукали були й цієї, та не змогли знайти. Відтепер нам усі надії тут заборо-
- ↑ Філіпи — місто в Македонії коло моря, де Антоній та Октавій перемогли Брута (див. дальшу прим.) та Касія (42 р. перед р. х.).
- ↑ Брут — римський республіканець, що забив імператора Юлія Цезаря, якого вважали за Брутового батька, з метою зробити Рим республікою. Брута разом з його спільником у змові проти Цезаревого життя, Касієм, розбили Антоній та Октавій, і він, з розпачу, що не врятував республіки, заподіяв собі смерть, кинувшись на меча.
