Н. Ленін в одній своїй праці говорить, що гнобительські класи за життя великих революціонерів платять їм постійними переслідуваннями, скаженою люттю та походом брехень і наклепів, а після їхньої смерти намагаються перетворити їх у нешкідливі ікони, так би мовити, канонізувати їх на «втіху» пригніченим класам, в той же час вихолощуючи революційний зміст з їхнього вчення та споганюючи його. Правда, це сказано з приводу «обробки» Маркса[1]), але в такій самій мірі можна прикласти ці слова й до «обробки» Шевченка, що аж створила культ «національного пророка», одночасно затуляючи революційно-бунтарський зміст його творчости.
Своєю поезією Шевченко проорав досить глибоку борозну не тільки в розвиткові української литератури, але й в історії суспільного руху, щоб можна було переступити, не помітивши її. І тому з боку кожної суспільно-політичної групи виявляються спроби при-
- ↑ Н. Ленин (В. Ильин). «Госудрарство и революция. Учение марксизма о государстве и задачи пролетариата в революции». Вид. Петрогр. Ради 1919 р., стор. 5.
