Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Воно-б так накрайще було, як би ми сюди в’їхали непомітно, щоб ані жива душа про нас не дізналася.

Вони стали серед вулиці, не знаючи, куди.їхати.:.

Хтось по-під тином ішов. Коні захропли й подались у бік. Карпо нахилився з коня:

 — Ти чоловік, чи хто?

 — Та вже ж не скотина! — озивається той незнайомий, — не бачиш?

 — Коли-б бачив, то й не питав би — скажи, будь ласка, де тут живе старий Прокіп Верета?

 — А що тобі до його треба?

 — Вибачай, добрий чоловіче, то я йому самому скажу, а ти тільки проведи.....

 — Недалеко й проводити, ми біля його воріт стоїмо.

З тим словом він одчинив ворота і впустив туди козаків. Зачинив знов ворота, а тоді провів' козаків поза хату, де стояла стайня.

 — Ось тут проведіть ваших коней, а самих у хату просимо. — Казаки позлізали з коней, підпустили попруги від сідла й повели навпомацьки в стайню та поприпинали до жолоба.

 — Ви коней розсідлайте — до рана може валі тут бути безпечно — я зараз коням сіна підкину.

Як з тим упорались, повів козаків у хату й застукав легко в віконце. В хаті заворушились, заговорили якісь голоси;скрипнув засув, відчинились двері, й козаки ввійшли туди.

 — А се хто? — питає якийсь старечий голос, бо зараз закахикав.

 — То я тату, — гостей Бог прислав, діло до тебе є.

Заблисли іскри від кресива, роздули вогонь, і заблимав каганець. За той час Веретенк'о прислонював свитою виконце. До козаків приступив старий, сивий чоловік з каганцем і став до їх пильно придивлятися.

 — Не вже-ж Запорожці! — давно не бачив.

 — Здоров був, батьку, чолом тобі б’ємо....