Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


відкусив носа. А коня того треба було що-дня вичистити, вимити та вичесати, бо пан що-дня навідувався та кожне недбальство нагорожав киями...

Твій батько мусів сього коня уїздити.

Пан каже:

 — Коли його за тиждень не в’їздиш так, щоб я міг на його сісти, то звелю тобі сто нагаїв всипати.

Поки коня осідлали, треба його було в’язати мотузами. Вивели тоді осідланого з стайні на уїзджальню й передали батькові. Сердега перехрестився тричі й, мов той птах, вскочив на коня.

Кінь мов ошалів. Він дер під собою землю, ставав дуба, скакав у боки, іржав, та нічого не вдіяв.

Батько наче-б приріс до його. Тоді кинувся клятий на землю й придавив собою твого батька, трохи кісток не поломив. Батько якось визволився, випарив його нагайкою, та вп’ять на його скочив, і таки переїхався по уїзджальні кілька разів. Кінь трохи освоївся, але подряпався падаючи, а на його м’ягенькій шкурі знати було смуги від нагайки.

Батько, змучений, подряпаний, пішов на часок до дому.

По сніданню прийшов пан Овруцький в конюшню подивитись на коня. Як побачив подряпаного коня, то аж скипів від злости, бо став сміятися. У його така вдача була, що чим більше лютував, тим більше сміявся. Катовані люди стогнуть, плачуть, кричать з болю, а він регочеться. І той його регіт страшний був, чортячий. Від його кров у жилах застигала. А при тім його очі вогнем сиплють, а рот кривиться мов у сатани. Зареготався й тоді пан і звелів гайдукам привести батька. Я при тім був, бо того дня призначили мене'чистити конюшню. Хотів я побігти вперед, остерегти батька, щоб де-небудь сховався, та ба! Пан усе на мене дивиться, наче-б хотів мені сказати: а ну, зважся, то зараз повісити звелю. Я аж завмер з страху, ногою рушити не можу.

Привели батька.