Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


17

 — Ха-ха-ха! Обох убити киями на сліерть, а коли в тих харцизів щенята. є, то її тих потопити в ставу. Не можу в моїй маєтності! терпіти ні вовків, ні вовченят...

Приказ панськиїї,був зараз виконаний. Поклали небогу на землю, її б’ють киями вже без розбору — куди попало. Я вже не ждав далі. Зробилася метушня, а я поміж гайдуків та за браму. Тіш уже не поможу, гадаю собі, а тебе врятую...

Як я тебе сховав і вернувся додому, то вже її вечір настав. Я пішов уже смерком до замку. Слуги, мов біля мерця. Ходять один повз другого, мов сновиди, та тільки перешіптуються. Кажуть, що пан лежить хворий, — рану вилизує. Та мені се байдуже, я своїх щукаю. Твоїх батьків до рова викинули. Йду туди, надибав першу маму. Вона не жива. Батько доходив, бо ще дихав. — Пан заказав під карою смерти хоронити їх. їх хрещене тіло мали пожерти пси. Я приповз до лиця батька.

 — Хто се? — питає...

 — Се я, Прокіп — шепчу йому в ухо.

 — Чи Карпа справді втопили?. — Ні, кажу, я його вивіз у безпечне місце.

 — Спасибі тобі, брате, простогнав — дай води, страх хочеться пити.

Пішов я, плачучи, по воду. Набрав у шапку, та поки вернувся, він сердешний уже оддав Богові душу.

Узяв я його на плечі та поніс у ліс. Потілі вернувся її ліаліу поніс туди-ж. Опісля приніс я заступ та став копати могилу, щоб христіянського тіла звірі не рвали.

Ніч була темна. Ніхто мені не перебивав. Я поночі викопав глибоку яму, поклав трупи побіч себе, перехрестив, проказав молитву й засипав землею. Вже сіріло на небі, як я скінчив свою роботу й прикрив могилу травою та сухіш листям... З тяжким, закрівавленим серцем слухав Карпо сього оповідання. З очей котилися сльози горохом. Устав з своєї соломи припав до старого, став йому цілувати руки, тоді пригорнув свою голову до його грудей і заплакав у голос. —