Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Дехто не видержав, але було двоє таких, що в самий день похорону жінки звелів їм пан повідкручувати голови.

За жінкою він ні разу не пожалкував, і ніхто при йому не смів за доброю панею заплакати.

По похороні зажив пан вп’ять давнім життям. За прошував гостей, завів військо, музику, як було колись.

Людям здавалося, що та перерва часу, то був лиш якийсь невияснений сон. І панові здавалося, що він увесь той час проспав бездільно, а тепер почав нове, статочне життя.

Він єднався з сусідніми панами й робив виправи на гайдамаків. В такому поході перебував нераз кілька тижнів. В якому селі було зловлять Запорожців або гайдамаків, ціле село нищили, палили, людей мордували, не розбираючи, старий чи молодий. Пан Овруцький поводився так, як пес, котрого довго держали на ланцюгу, а тепер спустили.

Після кожного такого походу вертався до свого заліку пан Овруцький з добичею. Привозив кожного разу по кільканадцять пов’язаних „харцизів“, щоб погратись, потішитися їх страшними муками. Після такого походу чути було на замку страшні стогони мордованих людей, а кров козацька потоками плила по замковому подвірю.

На цілу околицю близшу й дальшу наляг переполох.

Люде боялися голосно говорити. Пан мав усюди своїх шпигів. Не дай Господи, підслухає хто яке необачне слово, затягнуть невинного чоловіка до замку й убьють киями.

Пішла проклята слава про пана Овруцького, прозвали його скаженим псом. Люде сторонні об’їздили милями, щоб обминути його слободи.

Та крівава робота виходила йому на здоровля. Він помолодшав, став рум’яний з лиця. Був веселий і любив забави.

З того часу, як в його вкрали сина, він ніколи про його нікому не згадував. Але видко було, що не забув про його, бо в вільні хвилини заходив до саду залікового на те нещасливе місце, сидів тут довгенько, брав голову між долоні й думав тяжку думу.