Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

53

 — Недобре, дитино моя, лякатись і плакати. Усюди є Бог, котрий нас оберіїає... Чи ти вмієш молитися?

Вмію, мене ксьондз учив, замковий капелян....

 — Ну, гаразд, я такої молитви не вмію, але я тебе навчу своєї, козацької...

 — А коли поїдемо до мами? — спитав хлопець.

 — Поїдемо, але перше виберемо мед та завеземо мамі, зберемо яблук, груш, — треба мали гостинця привезти...

 — То вибираймо мед сьогодня, а завтра поїдемо...

 — Бжоли ще не наробили меду, бо ще їм не пора...

Від цього часу настало для Охріма нове життя. Мав з ким говорити. Хлопець ходив усюди з ним. Мами вже не згадував. Про козаків раз лиш спитав, де вони ділися. Охрім пояснив, що вони поїхали на Січ, і став його дитячому розумові пояснювати, що таке Січ, хто такі козаки, й чого вони на світі хочуть.

Від того поволі крапля за краплею, змінювався в хлопця світогляд. Він переконався, що козаки, то не такі люде, що їх усіх треба-б вішати та на кіл садовити...

Охрім розказував йому, звідки козаки взялись, говорив про татар та турків, як вони на Вкраїну набігали, людей в ясир брали, мучили, як козаки відбивали невольників, билися з татарвою, з турками.., Хлопець прислухувався до тих оповіданнь, жалів над недолею невольників.

А далі Охрім став йому розказувати про панів, що також людей мучили, гнобили...

Хлопець пригадував собі те, що в своїм дитинстві бачив на замку в свого батька. Він бачив, як людей гнобили, мучили на кіл сажали. Тоді він не розумів защо. Йому казали, що се мужики, хами, що їм так і треба. Та нагадав собі й те, як мама нераз просила за тих хамів батька, як батько грімав на маму й реготався, як він сього реготу лякався дуже, а мама плакала, й він її жалів. Все те нагадував він