Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

54

собі тепер і став переконуватися, що тим людям робили кривду, що так не повинно бути.

Ціле літо спав хлопець на свіжому повітрю, купався в ставку, бігав, живився простими, не вибагливими стравами. Від того зовсім перемінився. З колишнього блідого, мов полотно, хлопчини виростав здоровий, румяний хлопець з загорілим лицем.

Минуло літо, настала осінь. Старий мав роботи від ранку до ночі. Ховав пні з бжолами, збирав овочі, молов зерно на борошно, квасив капусту, приготовлявся до зіми. Його комора наповняляся припасами.

Настала зіма. Ціла балка вкрилася снігом, що блищав на сонці мов діаманти. Охрім зладив Остапові овечу кожушину й пошив шапку, чому хлопець дуже радів. Тепер годі було вже спати на дворі. В своїй печері зладив Остапові лежанку з сухого моху. Хлопець не міг розлучитися з своєю козою. Вона цілий день бігала за ним, а на ніч лягала біля нього спати. Старий ходив у відповідну пору на полювання в ліс і брав з.собою Остапа. Вилазили тоді на беріг балки. Згодом став його привчати до стрільби й подарував йому одну малу легеньку рушницю.

Хлопець серед такої невидальщини забув згодом про своє гніздо. Навчився вкраїнської молитви. Старий учив його грамоти з старого часослова. Хлопець був дуже понятливий, і до року вже читав старому з книжки.

Минуло так кілька літ. Остап уже виручав старого в хазяйстві. Він виріс, був дужий, відважний і непогано стріляв. Він був правою рукою діда, котрий став нездужати. Дихавиця його мучила. Зімою не міг по ночах спати. Старий прочував свій кінець. Не жаль йому було вмирати, та одна думка його турбувала: коли він закриє очі, що з хлопцем станеться?

До цього хотів він його приготовити...

 — Ти пам’ятаєш синку, тих двох козаків, що тут одного разу були?