Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

55

 — Трохи пам’ятаю. Я десь з ними їздив, чи щось... так наче в сні пригадую щось...

 — Один з тих козаків, що зветься Карпо Кожух, то твій тато.

 — Не вже-ж?

 — Так, синку. Він, коли не загинув, то навідається до тебе... бо бачиш, дитино, мені скоро вмірати прийдеться...

 — Хіба-ж справді так? — злякався Остап... а що-ж я без тебе робитиму?

 — То-ж то я й хочу тобі сказати... Як я вже перестану дихати й моє тіло захолоне, то ти візьми заступа, викопай тут під грушею глибоку яму, мене вбери в жупан, кунтуш, в чоботи сап’янці, накрий мені китайкою очі, перехрести, прочитай молитву за усопших і присип землею. Потому накопай землі скільки змоги й заверши могилу, а на вершку постав хреста. А на тім хресті випиши так: Здєсь опочиваєгь рабе божій Охрімь Неситьій козаке войска Запорожского низового поповичівського куреня товариш. Упокоілося в году... тепер мені вісімдесяти пять літ, то собі рахуй скілько мені буде від роду... і так напиши. А потому хазяйнуй далі, а коли тобі надокучить тут самому, то йди б світ. Панів обминай, бо вони тебе піймають, та в неволю запроторять. Ти шукай козаків та проси, щоб тобі на Запорожжя дорогу вказали. Між козаками питай за твоїм татом, Карпом Кожушенком. Та ліпше буде, як ти ще тут побудеш у балці.

Коли-б сюди які люди за мною приходили, то ти скажи, що я не хочу з ними говорити. Нікого не припускай близько, щоб ніхто не знав, що я вже вмер. Люде тебе можуть скривдити, ограбувати. Йдучи звідси, виходь печерою, йди за потічком. Вхід до нашої печери заложи каменями, а товар весь повипускай — хай сам за себе дбає. А коли-б ти, побувши на Січі, вернувся сюди знову, то під.моєю лежанкою закопаний глечик з червінцями. Є там стільки добра, що можна й у Київі з того дуже добре жити, чи де схочеш.