Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

58

 — Хіба-б ви розлучилися? побратими?

 — То-ж бо й є. Ми заприсягли собі до смерти не розлучатися, та баба перебила. Мій побратим закохався в дівчину та й засватав, а задля дівчини й товариша покидає. Ну, що-ж робити! Ото-ж він загадав одружитися з своєю Ганною, та до тебе прийти за приймака, хіба що ти не схочеш баби на твоїм зімовнику...

 — Невже так? скрикнув старий, от Божа благодать! Поблагословив мене Господь на сконі моїх літ дітьми.

 — Ходи, мій сину, хай обійму та поблагословлю тебе.

Старий, плачучи з радости, обіймав Максима.

 — Хоч на весіллі не погуляю, то коли ти приїдеш сюди з своєю княгинею, ще заграю на бандурі та любуватись буду, як ви обоєчко танцюватимете... Господи! Тобі слава! Який я тепер щасливий! Гей, Остапе, а чого-ж ти там приріс?! Ходи сюди, гостей приймати... Ото радість... Гарно ви се вигадали!

Старий наче помолодшав, випрямився, лице повеселішало, вигладилося... погладив вуса...

 — Мені-б поголитися слід. Не голився цілу зіму.

Виросла борода, мов у цапа.

Підійшов Остап:

 — Я, діду, коням сіна давав.

 — Здоров будь, сипку, сказав Карпо, — от хлопець, хоч куди козак. Став його обнімати...

А тим часом дід Охрім, не зважаючи на свою неміч, порався біля печі, щоб гостей нагодувати.

0стап його виручав...

Як козаки підкрепились, питає старий:

 — Що на Україні чувати?

 — Та погано, говорив сумно Карпо. — Руїна. Народ обороняється, як може й гине серед заколоту. Тільки й слави, що Запорожжя. В гетьманщині нема ладу. Старшина козацька до панства тягне, в царя та бояр ласки запобігає, хоч і на