Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Пішли до коршми. Козак висипав зараз жменю грошей на стіл шинкареві й звелів дати усього, чого забажає душа пана полковника.

Непрошені зараз повиходили й потягли на замок, де сподівалися багатої поживи. Остались козаки з сотником. Він тепер не глузував уже з їх непорадности, а подобрів геть.

Шинкарь поставив меду, вина та горілки. Козаки пили мало з цинових михайликів, за те сотникові підливали раз-у-раз, та припрошували його милость не гордувати щирим серцем бідних людей.

— То кажете, пане, що в замку весілля? А чиє як раз?

— Пан Овруцький жениться з дочкою мого пана Потоцького…

— То він ще такий молодий?

— Ха-ха-ха! Старий хрін, чуприну сажею мастить, а ще молодої жінки скортіло…

— Я ще з роду не бачив панського весілля.

— Я аж горю з цікавости, та, бач, боюся, щоб пани, побачивши такого голодранця, не посваволили та не сказали, чого доброго, й повісити…

— Чого тобі боятися, ти теж панський козак.

— Поки ще пана допитаюся, то повісять… мій пан не з значних… Коли-б мені служити в такого пана, як Потоцький, то не боявся-б: і одежа була-б і колір свій, і я був би справжнім козаком, а не передягненим мужиком… Та пий, пане, не гордуй, у мене ще вистарчить кошту.

— А твій товариш хто буде? Мовчить, наче води в рот узяв.

— Се мій син рідний — еге-ж!… Я-б таки попрохав пана полковника, щоб не прогнівився та позичив нам своєї одежі… ми-б пішли на замок подивитись на панське весілля, бо дуже вже кортить на теє диво поглянути.

— Я-б уже нічого не пожалів…

— Ну, добре — я позичу вам одежі нашої, та виглядатимете, мов свиня з кульбакою…

Козаки переморгнулись…