йдеш на село до кооперативу — нікуди повернутись, до голови товариства. Тут усяко буває: якщо путящий кооператив, звичайно, не без хліба-соли, іноді й чарка з куркою. А в отакому, як вакулівський, то хай він тричі згорить, коли в ньому з роду-віку хоч один інструктор як слід чаю попив!
Усе це добре знає Кислиця: тому-то йде він, не поспішаючи. Шкандибає тихою польовою дорогою… Над степами й лісом понад Россю зійшов місяць, і дорога якраз підходила до славетної долинки.
Щоб несподівано не вскочить у біду, Федір Макарович голосно заспівав: „Б'ють пороги, місяць сходить“… Голос губився в степовому просторі, і сам співак почував, що зле він ховає свою тривогу — замовк. Спустився в ярок, гупнув по дошках мосточку, піднявся на горбик… Став.
Тихо. Із-за сосон мляво дивиться зажурений місяць.
