Після переходу Збруча розмістився III. Корпус Української Галицької Армії на полудневий схід від Камянця Подільського.
Околиця, яку ми перейшли, була сумна й непривітна. Оба береги Збруча на великих просторах пориті воєнними закопами. Нігде сліду ліса, а що збіжжа починало саме доспівати, краєвид робив сумовите вражіння. Усі ріки й потоки пливуть з півночі на південь. Їх річища дуже глибоко поврізувалися в терен, творять стрімкі та розлогі береги й стають важкими перешкодами підчас війни. У звязку з тим цілий терен виглядає хвилясто. Усі села лежать у долинах рік, тому їх не видно й це робить вражіння, немов би край взагалі не був заселений, дарма що західня частина Поділля заселена досить густо. Аж на схід від Камянця Подільського околиця в деякій мірі оживлюється, появляються більші лісові комплєкси, а береги рік порослі деревами.
Населення не було до нас особливо прихильно настроєне. Приглядалося нам з цікавістю, що межувала з недовірям. Це недовіря було спершу таке велике, що корпусна команда тільки з трудом піднайшла собі відповідну кватиру.
Я призабув уже назву села, де закватирувався я зі своїм штабом. Я й мій вужчий штаб знайшли приміщення в місцевого священника. Священник, не надто інтеліґентна людина, проявив деяке зацікавлення, але
