ділити, а ужити її суцільно, а саме нас в напрямку Одеси, а Армію У. Н. Р. на Київ.
З дальших розмов побачив я, що вони високо цінили нашу Армію і вважали, що її треба розділити й поприділювати до поодиноких частин Армії У. Н. Р. як пробоєві відділи. З того було видно, що власним військам вони не приписували надзвичайної пробоєвости. У розмові виявилося, що з політичних оглядів вони більше схильні до походу й заняття Києва як головної ціли.
Наприкінці представлено мені чоловіка, який прийшов з околиці Катеринослава й був головним представником тамошніх повстанців. Він оповідав, що там існують кольосальні орґанізації й що всі вони лише чекають на те, щоби ми туди прийшли.
— Ви лише натисніть, а ми вдаримо ззаду! — говорив він. Отже навіть у цього простого чоловіка інстинктовно була слушна думка, що треба йти в напрямку моря, в напрямку Одеси. Мимоволі поставив я йому питання, чи вони зуміли би піддатися також дисципліні, чи вони зорґанізовані по військовому і чи мають досить крісів, гармат та амуніції. Тоді я ще нічого не знав про повстанців і їх орґанізацію. Висланець відповів мені:
— Крісів та амуніції маємо доволі і гармати знайдуться, але по військовому ми ще не зорґанізовані. Дайте нам своїх старшин, які б нас військово зорґанізували, а ми радо підчинимося їм і будемо їх слухати.
Я мав вражіння, що ця високопатріотична людина говорила зі щирого переконання.
Я залишив будинок ґенерального штабу, не довідавшись нічого докладніше про ворога, але виніс переконання, що є тенденція повести наступ не на Одесу, а на Київ.
