Ми відпочивали ще два дні, а потім вирушили в дальший похід. Корпус задержався в околицях Ушиці, а команда у самій Новій Ушиці.
Нова Ушиця, столиця повіту, це гарне і симпатичне містечко, з кількома гарними будівлями, великим парком і численними городами та садами. Жиди замешкували окрему частину міста. Вся торговля, за виїмкою 2—3 крамниць, що їх вели христіяни, була у жидівських руках. Було теж у Новій Ушиці богато поляків.
Нашим першим і найважнішим завданням було постаратися про запаси поживи для нашого війська, тому що запаси, що їх ми привезли зі собою з Галичини, почали вичерпуватися. Тимто я післав мого інтенданта до голови „Господарської Комісії“ в Ушиці, щоби порозумітися з ним щодо запровіянтовання мого корпусу. Жнива саме зачалися. Довкола Ушиці було богато фільварків. Жнива були добрі і видатні, треба було лиш звиватися, щоби призбирати собі запаси. Мій інтендант перевів те, що ми дістали дуже добрий район. Наскільки пригадую собі, нам призначили 7—8 фільварків, з яких ми мали взяти для себе третину. Кожна бриґада дістала 1—2 фільварки і почалося жниво, збирання і молочення збіжжа.
Одного дня зявився в моїй канцелярії незнаний мені Наддніпрянець, виказався паперами від якогось міністерства, заявив, що він приділений до мого корпусу і що просить мене, щоби я повідомив його про все, що я роблю, навіть про мої пляни операцій і т. п. Я звітрив, що це контроля з боку Наддніпрянців і сказав йому, щоби поїхав наперед до нашої Начальної Команди, показав там свої папери і дістав потвердження, що він приділений до мого корпусу. Щойно тоді можу я його залишити при собі, а позатим ніякі наддніпрян-
